Популярне

Останні публікації

Вхід на сайт

Логин
Пароль
 
Реєстрація на сайті!
Забули пароль?

Скажу відразу: знайти „свій” проект було не так уже й просто



dscf2436.jpgМене звуть Олена Бочарова. Моя історія волонтерства пов’язана з Польщею.
Мені 29 років, родом з Луганська. Там свого часу закінчила Луганський національний педагогічний університет за спеціальністю „Вчитель математики та основ інформатики”. Свій шлях до волонтерства я розпочала трохи більше двох років тому. Оскільки я людина амбітна й мобільна, то захотіла щось змінити у своєму житті, бути корисною комусь ще. І тут з’явилася думка: „Хочу бути волонтером!” Як це здійснити, я не знала, але почала шукати варіанти. Про існування Європейської волонтерської служби дізналася від керівника Луганського молодіжного центру регіонального співробітництва Оксани Дегтярьової, з якою познайомилася на просторах Інтернету. Вона і стала моїм „провідником” у всьому, що стосується волонтерства.
Скажу відразу: знайти „свій” проект було не так уже й просто. Спочатку потрібно було визначитися з тим, яку саме роботу я хочу виконувати. Адже проекти бувають за всіма можливими напрямами: робота з дітьми дошкільного віку або шкільного віку, програми з догляду за людьми з обмеженими можливостями, екологічні програми, робота з тваринами тощо. Також інколи проблемою є визначитися з країною свого майбутнього перебування – оскільки в ЄВС беруть участь практично всі європейські держави, то очі розбігаються! Утім, для мене країна перебування особливої ролі не грала. Було важливо працювати у проекті, пов’язаному з діточками. Адже саме це мені близько не тільки за моєю спеціальністю, а й просто до душі. Проте вибір проекту – це тільки півшляху. Тому що потім потрібно зацікавити собою організацію, яка шукає волонтерів. Для цього у мотиваційному листі потрібно пояснити: чому саме я гідна бути на цьому проекті.
Мої пошуки були тривалими. Адже Європейська волонтерська служба – це досить популярна програма, учасниками якої хочуть стати багато молодих людей! Але я знала, що це нешвидкий процес, тому знову й знову шукала проекти. Стати волонтером реально, потрібно лише бажання й розуміння того, що саме ти хочеш робити, чим займатися. Щасливий день настав у жовтні, коли польська організація Centrum Wspołpracy Młodzieży (Центр молодіжного співробітництва) надіслала підтвердження моєї участі в проекті! Далі були збір документів, відкриття візи... І ось я вже в Польщі!
Мій проект тривав дев’ять місяців. І працювала я в дитячому садочку з дітьми дошкільного віку (6–7 років). До моїх обов’язків входила допомога вихователю, проведення заходів, ігор, а також допомога діткам з обмеженими можливостями (у групі, де я працювала, таких було кілька). Досить гнучкий робочий графік перетворював мою роботу на задоволення. Також у мене було досить багато вихідних і вільного часу, який я проводила з такими ж волонтерами, як і я – з Італії, Туреччини, Франції, Грузії, Ісландії. Це ще один плюс волонтерства: ми пізнаємо традиції одне одного та країн, у яких працюємо. Знайомимося з особливостями культури, побутом інших держав. Можемо безпосередньо дізнатися, чим і як живе нинішня молодь за межами нашої батьківщини. Разом з іншими волонтерами вчимо польську мову, практикуючи між собою англійську; вивчаємо польську культуру (ми відвідали чимало міст і визначних пам’яток); переймаємо одне в одного традиційні національні страви. І всі ці позитивні емоції, нові враження, знайомства подарувала мені участь у волонтерському проекті! Звісно, без мінусів не обійшлося. Іноді я сумувала за домівкою, родиною. Бували такі дні, коли щось не виходило або ж траплялися непорозуміння з іншими волонтерами через міжкультурні відмінності. Але всі ці мінуси відходили на другий план, коли бачиш результати своєї роботи й усмішки на дитячих обличчях!
Бували й пригоди або ж смішні моменти. У перші дні мого перебування в Польщі я часто стикалася з мовними курйозами – адже польська й українська мови дуже схожі, та мають низку різних за змістом, та однакових за звуками слів. Наприклад, коли дітям говорили сісти na dywan, то це означало сісти на килим („dywan” по-польськи „килим”). А owoce – це зовсім не овочі, а фрукти. А ще доводилося по-новому вчитися користуватися транспортом (так-так, навіть таке було!) й неухильно дотримуватися всіх правил. У перші дні мого перебування був один кумедний (як він видається з відстані часу) випадок. Ми перетинали вулицю в недозволеному місці, й за цим заняттям нас і застала місцева поліція. Пояснивши, що самі ми не місцеві і як доказ надавши документи, а також покаявшись, що з правилами цієї країни ще зовсім не знайомі, ми отримали лише усне попередження. Пощастило, адже відбулися легким переляком, а не чималим штрафом! Зараз це здається смішним, але тоді було не до сміху. Та й стало соромно за те, що такі елементарні речі нам чужі. Волонтерський проект залишив свій слід не тільки в моїй душі, а й у серцях моїх підопічних. З моєю допомогою діти пізнавали світ, іншу культуру, дізнавалися про традиції та звичаї, які є в нашій країні. Та й просто з раннього дитинства вони розуміли, що допомагати іншим – це добре і правильно. А для мене це новий професійний досвід: робота з дітьми однієї вікової групи, але з різними фізичними можливостями.
Загалом, волонтерство – це море позитиву, нових вражень, цікавих спогадів і найзахопливішого проведення часу! Зараз мені вже не віриться, що колись так мало знала про волонтерство загалом та про програми для волонтерів зокрема. На жаль, у нашій країні це не настільки поширено, а серед молоді це не так популярно і затребувано, як у Європі. В Польщі все інакше. Наприклад, під час свого волонтерства я побувала на так званому Дні відкритих дверей для майбутніх волонтерів, які також, як і я, хотіли б попрацювати в іншій країні. Мене запросили як гостю, щоб я на своєму прикладі могла розповісти, як це працює.
Хотілося б, щоб і в Україні волонтерство набирало обертів і завойовувало популярність – це не тільки захопливо й цікаво, а й корисно для суспільства. Адже якщо в нас буде небайдужа молодь, готова допомагати не заради вигоди, а для свого задоволення, то тоді й суспільство в цілому не зможе залишатися осторонь від нагальних проблем. Бо ж навіть маленька допомога – це великий
крок до процвітання нашої нації!

28 2012 | Автор: bartek | Переглядів: 10815 | Коментарів (0)
Оновлено:2.11.2012 - 14:31