Популярне

Останні публікації

Вхід на сайт

Логин
Пароль
 
Реєстрація на сайті!
Забули пароль?

ГРОМАДЯНИ СВІТУ


img-9932-2.jpg (173.82 Kb)Коли ви будете читати цю розповідь, я й досі буду у Франції проживаючи на повну кожен подих волонтерського року. Чи варто їхати? – запитаєте ви. – Залишаючи все звичне і дороге так на довго. Адже рік здається цілою вічністю! – Здається спершу, відповім я, але чім далі, тим швидше пролітають тижні і я не встигаю слідкувати за тим, як цей рік прямує до завершення. Водночас кожний день залишає свій невеликий яскравий слід, збільшуючи радість від того, що я наважилася.
Саме цікаве у цьому досвіді – навчання. Вчителем виступає волонтерське життя та всі люди, з якими доводиться зіштовхуватися. Іноземна мова стає все більш зрозумілою, люди відкритими і звички рідними. Не так важливо в чому саме полягатиме ваша основна діяльність, адже волонтерство – це завжди більше ніж робота помічника учителя, будівельника чи працівника центру дозвілля. Це часто поле для експериментів та випробувань себе і можливість зустріти людей з усього світу.
Одним з найбільших для мене відкриттів став факт того, наскільки ж ми всі схожі – волонтери, люди у цілому.. Я зустрічала людей з різних куточків Франції і світу. Кожний зі своїм характером та звичками, мріями та страхами, кулінарними уміннями, одягом та манерою вітатися. І як тільки нам вдавалося знайти спільну мову (у буквальному сенсі), то далі кожне слово та дія набували сенсу. Адже базові цінності людства однакові. Нам всім сумно розставатися на вокзалах і ми однаково радісно біжимо до рідних. Ми всі закохуємося і всі переживаємо через смерть близьких. І вперше побачивши Ейфелеву вежу, Мона Лізу чи каплицю Сент Мішель люди звідусіль реагують схожим тамуванням подиху. І те, що може спершу здатися дивним чи незрозумілим, перестає бути таким після пояснень. А дружбу формує не приналежність до тієї чи іншої національності, а тип кожної особистості. Один за одним ми розбивали стереотипи щодо представників різних країн і вчилися покладатись один на одного все більше розуміючи суть глобального розвитку.
Однією з основних ідей мого проекту є колективне життя, яке щодня вчить думати про інших і працювати в команді. Ми працюємо з підлітками у яких є труднощі. Більшість кинули школу на різних етапах і без особливих умінь знайти заробіток для них важко. Серед них є підлітки, що не вийшли з депресії, такі, що живуть в прийомних сім’ях і ті, у яких в 19 вже двоє дітей. Всі вони, потрапляючи в нашу асоціацію змінювалися на очах, нерідко знаходячи наступну сходинку у житті - чи то навчання, чи практика, чи робота.
Ми намагаємось передати їм основні цінності суспільства, реалізуючи невеликі будівельні проекти, готуючи разом та доглядаючи за садом. Окрім того вони пишуть та коригують мотиваційні листи та шукають роботу чи стаж, а ми організовуємо фестивалі та приймаємо участь у виставках, розповсюджуючи інформацію про асоціацію та час від часу виступаємо перед різною публікою презентуючи волонтерство у цілому. За період проекту я навчилась працювати з безліччю цікавих інструментів, назви не всіх з яких я можу перекласти. Я приймала участь у будівництві дерев’яного будиночка на колесах, в якому живуть 2 волонтерів. А цього року, на пару з волонтеркою з мого проекту, ми відкрили в місцевому коледжі курси шиття та творчості та на літо у нас передбачено кілька дитячих проектів для яких вже розроблюємо програму діяльності. Не повірите, наскільки це прекрасно передавати уміння маленьким рученятам, і чому тільки від них можна навчитися у свою чергу! Зараз я проходжу тренінг аніматорів, адже влітку я буду ведучою міжнародного табору і це надихає.

Чи страшно було кинути все та відправитися невідомо? Я не знаю жодного волонтера, який би відповів на це запитання негативно. І як і життя, волонерство не завжди проходить легко. Тут також бувають конфлікти, суперечки та істерики, бувають провали, сум, і буває не вистачає рідних. Однак відправляючись поодинці ми змушені відкриватися світу і вбирати в себе безліч знань про оточуючих. Навчаючись вирішувати все разом – будь то командою волонтерів чи з безпосереднім керівником – ти починаєш краще розуміти інших і себе. Врешті решт, я не знаю волонтерів, котрих би ця пригода не змінила. Скільки б нам не було років і який би досвід ми не мали за плечима, ми тут вчимося один у одного. Працюючи та обідаючи разом, ми не тільки реалізуємо різні проекти, але і розвиваємось та пізнаємо один одного. І тоді відчуття щастя приходить просто так – від встановленої гармонії, сонячних промінців і красивенних видів.
Боротьба за мир – виступає вищою ціллю організації. І нехай, не завжди цей шлях легко прокладати, але прямуючи до нього, ми передаємо цінності толерантності та поваги, солідарності та піклуванню про довкілля, відкриттю пізнанням та культурному обміну. Коли я тільки приїхала, одна волонтерка якраз закінчувала свій проект. На прощання, вона написала фразу, суть якої я все більше розумію з кожним днем мого волонтерства: «Я більше не почуваюсь громадянкою Італії, Я – громадянка Світу».
І я знаю, що ніколи не забуду цей досвід, і буду прагнути, щоб якомога більше людей мене зрозуміли і передали ці знання наступним поколінням.

P.S.: якщо у вас виникли якісь запитання, не вагайтесь зі мною зв'язатися

Дейнека Олена

25 2013 | Автор: Wojtek | Переглядів: 1978 | Коментарів (0)