Популярне

Останні публікації

Вхід на сайт

Логин
Пароль
 
Реєстрація на сайті!
Забули пароль?

Громадяни світу



img-9932-1.jpgПройшов рівно тиждень з мого повернення. Рідні та друзі щасливо обіймають при кожній зустрічі, місто здається поки трохи чужим, але я знаю, що скоро знову до нього звикну.
Я повернулася без чіткого плану дій (найгірший варіант). Однак активно його будуючи зараз, я не шкодую ні про секунду з того часу, що я була у проекті. Чи варто їхати? – напевно запитаєте ви.
– Адже рік здається цілою вічністю! Та ще і починати все самій, без друзів чи знайомих. – Не вагайтесь, відповім я, адже чім далі, тим швидше пролітають тижні і я не встигла прослідкувати за тим, як цей рік підійшов до кінця. Кожний день волонтерства залишив свій невеликий яскравий слід, збільшуючи радість від того, що я наважилася.
Саме цікаве у цьому досвіді – навчання. Вчителем виступає волонтерське життя та всі люди, з якими доводиться зіштовхуватися. Іноземна мова стає все більш зрозумілою, люди відкритими і звички рідними. Не так важливо в чому саме полягатиме ваша основна діяльність, адже волонтерство – це завжди більше ніж робота помічника вчителя, будівельника чи працівника центру дозвілля. Часто це поле для експериментів та випробувань себе і можливість зустріти людей з усього світу.
Одним з найбільших для мене відкриттів став факт того, наскільки ж ми всі схожі – волонтери, люди у цілому.. Я зустрічала людей з різних куточків Франції і світу. Кожний зі своїм характером та звичками, мріями та страхами, кулінарними уміннями, одягом та манерою вітатися. І як тільки нам вдавалося знайти спільну мову (у буквальному сенсі), то далі кожне слово та дія набували сенсу. Адже базові цінності людства однакові. Нам всім сумно розставатися на вокзалах і ми однаково радісно біжимо до рідних. Ми всі закохуємося і всі переживаємо через смерть близьких. І вперше побачивши Ейфелеву вежу, Мона Лізу чи каплицю Сент Мішель люди звідусіль реагують схожим тамуванням подиху. І те, що може спершу здатися дивним чи незрозумілим, перестає бути таким після пояснень.
Дружбу формує не приналежність до тієї чи іншої національності, а тип кожної особистості. Один за одним ми розбивали стереотипи щодо представників різних країн і вчилися покладатись один на одного, все більше розуміючи суть глобального розвитку та справжні цінності цього світу.
Однією з основних ідей мого проекту є колективне життя, яке щодня вчить думати про інших і працювати в команді. Ми працюємо з підлітками у яких є труднощі. Більшість кинули школу на різних етапах і без особливих умінь знайти заробіток для них важко. Серед них є підлітки, що не вийшли з депресії, такі, що живуть в прийомних сім’ях і ті, у яких в 19 вже двоє дітей. Всі вони, потрапляючи в нашу асоціацію змінювалися на очах, нерідко знаходячи наступну сходинку у житті - чи то навчання, чи практика, чи робота.
Ми намагаємось передати їм основні цінності суспільства, реалізуючи невеликі будівельні проекти, готуючи разом та доглядаючи за садом. Окрім того вони пишуть та коригують мотиваційні листи та шукають роботу чи стаж, а ми організовуємо фестивалі та приймаємо участь у виставках, розповсюджуючи інформацію про асоціацію та час від часу виступаємо перед різною публікою презентуючи волонтерство у цілому. За період проекту я навчилась працювати з безліччю цікавих інструментів, назви не всіх з яких я можу перекласти. Я приймала участь у будівництві дерев’яного будиночка на колесах, в якому живуть зараз 2є волонтерів. Також на пару з подругою з мого проекту, ми відкрили в місцевому коледжі курси шиття та творчості, а влітку ми займалися з дітками інвалідами різного рівня важкості. Не повірите, наскільки це прекрасно передавати уміння маленьким рученятам, і чому тільки від них можна навчитися у свою чергу! Навесні ми пройшли тренінг аніматорів, і вже з червня приймали групи міжнародних таборів, практикуючи та передаючи всі знання та цінності, які набули за попередній рік, співпрацюючи з місцевими партнерами організації та реалізуючи цікаві та корисні проекти.
Чи страшно було кинути все та відправитися невідомо куди? Я не знаю жодного волонтера, який би відповів на це запитання негативно. І як і життя, волонерство не завжди проходить легко. Тут також бувають конфлікти, суперечки та істерики, бувають провали, сум, і буває не вистачає рідних. Однак відправляючись поодинці ми змушені відкриватися світу і вбирати в себе безліч знань про оточуючих. Навчаючись вирішувати все разом – будь то командою волонтерів чи з безпосереднім керівником – ти починаєш краще розуміти інших і себе. Врешті решт, я не знаю волонтерів, котрих би ця пригода не змінила. Скільки б нам не було років і який би досвід ми не мали за плечима, ми тут вчимося один у одного. Працюючи та обідаючи разом, ми не тільки реалізуємо різні проекти, але і розвиваємось та пізнаємо один одного. І тоді відчуття щастя приходить просто так – від встановленої гармонії, сонячних промінців і красивенних видів.
Боротьба за мир – виступає вищою ціллю організації. І нехай, не завжди цей шлях легко прокладати, але прямуючи до нього, ми передаємо цінності толерантності та поваги, солідарності та піклуванню про довкілля, відкриттю пізнанням та культурному обміну. І я знаю, що ніколи не забуду цей досвід, і буду прагнути, щоб якомога більше людей мене зрозуміли і передали ці знання наступним поколінням.
Коли я тільки приїхала, одна волонтерка якраз закінчувала свій проект. На прощання, вона написала фразу, яку я переробила, залишаючи проект в свою чергу: «Я більше не почуваюсь громадянкою України, Я – громадянка Світу».
Назва історії: Громадяни світу
Назва проекту: Vir’Volt
Час реалізації: 01.09.2011 - 10.08.2012
Місце та країна реалізації проекту: Франція, містечко «La Ferte Sous Jouarre», делегація “Solidarite Jeunesse” в Ile de France
Країни-учасниці: представники з усього світу
Партнерська організація з України: Alternative-V
Автор: Дейнека Олена

28 2012 | Автор: bartek | Переглядів: 2404 | Коментарів (0)
Оновлено:28.10.2012 - 11:59