Популярне

Останні публікації

Вхід на сайт

Логин
Пароль
 
Реєстрація на сайті!
Забули пароль?

Es esmu brīvprātīgais


nata-facebook.jpg (55.67 Kb)Es esmu brīvprātīgais -Я ВОЛОНТЕР, саме так звучить латвійською. Я зараз є волонтером в Латвії. Сама я всім серцем і всією душею – УКРАЇНКА. Україна і Латвія. Їх розділяє 1384 кілометри. Саме така відстань між Києвом – столицею України, містом, де я навчаюсь і звідки приїхала і Резекне – серцем Латгалії, чудовим містом, де проходить мій EVS проект.
Є на світі одна країна з безкраїми просторами, з безмежними полями жита, пшениці, з золотим колоссям, з блакитним, наче лазур небом, зі степами та лісами, які не охопити оком. Країна, де на тебе чекають найрідніші люди, країна – куди линуть твої думки, коли тобі радісно і ти хочеш поділитись цією радістю. Коли тобі сумно, печально в думках знову рідна Україна, сім’я, друзі. В думках моя найрідніша бабуся, яка обіймає мене, яка дарує мені всю свою любов і ласку, все своє безмежне серце, наповнене теплотою. Вона ладна віддати все, все, і нічого не попросити взамін, лише єдине – щоб ти була щасливою, щоб вона бачила твою посмішку, і тоді вона найщасливіша, ї їй нічого більше не потрібно. Її натруджені руки ніжно ласкають мене, втішають, заспокоюють, і з кожним їх дотиком приходить умиротворення, спокій, віра та надія, приходить життя.
І де б я не була, що б я не робила – моя бабуся завжди зі мною. Вона – моя душа, вона моє спасіння, вона... І я знаю, що вона також думає про мене, спостерігає за мною, спостерігає з небес. І радіє коли я радію, сумує, коли я сумую. Моя найрідніша бабусю, як мені тебе не вистачає!!!
Вона завжди мене вчила: «Добро, яке ти робиш від серця, ти робиш завжди собі».
Вона завжди говорила «Я багатію сама, коли віддаю іншим».
Бабусю, як я тебе зараз розумію, які ж золоті ці слова, яка ж це щира та правда.
Це те, що дарує радість, натхнення, щастя, наповнює тебе світлом, і ти відчуваєш, що живеш, не просто існуєш, так саме живеш, і не просто для себе, для задоволення своїх потреб, ти змінюєш, змінюєш світ кожним своїм добрим вчинком, ти відчуваєш свою приналежність до цього світу, ти відчуваєш свою присутність в цьому світі, ти відчуваєш себе. Як же це чудово знати, що від твоєї допомоги комусь стало краще, що ти один з мільярдів людей можеш призвести до змін, хай незначних на перший погляд, хай лише для однієї людини, хай про це не дізнається ніхто. Адже основне це те, що ти робиш це не для того, щоб про це дізнались інші, не для реклами своєї особистості, не для піару, не для когось, в першу чергу, якщо це справжнє почуття від щирого серця, ти робиш це для себе. Ти відчуваєш потребу допомогти, бо від цього в душі наступає умиротворення. І ти летиш, ти взлітаєш, підіймаючись над буденністю, над просто існуванням задля задоволення власних потреб. І це те, що в тобі, це ти сам!
І зараз в мене, як ніколи є така можливість допомагати іншим, робити чиєсь життя щасливішим, дарувати посмішку, і у відповідь бачити усміхнене обличчя, радісні оченята, лагідні обійми, і одне речення «Наташа не їдь додому, не їдь на Україну, залишайся тут, я не хочу, щоб ти нас покидала». І більше нічого не потрібно, а сльози починають бігти, і ти вже не в зможі їх зупинити. Я не можу описати, свої відчуття в цей момент, навіть, якби й хотіла, в мене не вистачить слів, та й словами це не виразити, це те, що всередині, що потрібно відчути. Не знаю чому, але в цей момент – ти відчуваєш, що тремтиш, що твоє серце наче хоче вирватись з грудей…
«Наташа не їдь додому, не їдь на Україну, залишайся тут, я не хочу, щоб ти нас покидала» - слова дванадцятирічної дівчинки змушують тебе відчути таке. Дівчинки, якій не вистачає материнської турботи, уваги та ласки, якій так вона зараз потрібна. Але мама зайнята іншим, для неї важливіше чарка, ніж дві чудові донечки, для яких їх мама – найкраща в світі.
А ми всього лише з ними грали разом, вчили українську мову та українські вірші, малювали, робили домашнє завдання, гуляли, та дарували один одному щирі обійми і посмішку, а також теплоту своїх сердець.
«Тьотя Наташа, а чому ви так скоро їдете, чому ви не хочете залишитись».
Зараз пишучи ці рядки, я з сумом розумію, що мій EVS проект добігає кінця, а я хочу, щоб час зупинився, я справді не хочу їхати. І мені буде важко без цих діток, без їхнього шуму, без їхніх посмішок, без їхніх обіймів, без їхнього галасу, жартів, ігор, без цих дивних для мене слів, адже мені лише 22 роки, «Тьотя Наташа». Без наших уроків один одному: я вчила їх українській мові, вони мене латвійській та грі в більярд, ноус, уно. Ми разом відмічали українські свята, Новий рік, Різдво, Пасху, святкували наші дні народження, готували блінчики, смакували українській борщ та латвійські страви. Я сумуватиму за нашими іграми на вулиці, за їхніми обличчями, до яких я так звикла, і які стали мені наче рідні.
Я волонтер…що це для мене?
Це інше життя, це новий світ, це нова я. Так, передусім це зміни…зміни всього навкруги, всього ззовні та, що найголовніше, – це зміни з середини. Зміни сприйняття світу, сприйняття світом тебе, зміни сприйняття самої себе, своїх поглядів на власне життя. Ти ніби зі сторони дивишся на ту людину - саму себе, на свої проблеми, ти аналізуєш своє життя з точки зору іншої людини. І тоді все прояснюється, і ті проблеми, що були в тебе, здаються тобі вже не проблемами, а можливостями, які ти можеш використати для свого розвитку і вдосконалення.
І ти дійсно, як ніколи, відчуваєш, що живеш, що ти це ти, ти відчуваєш себе в цьому водночас величезному, але такому невеликому світі. І ти розумієш, що все залежить від тебе, і…
Так, в житті бувають різні моменти, бо таке це життя, і тим воно й чудове, і тому його варто прожити роблячи когось біля себе щасливішим, даруючи тепло та ласку, обійми, посмішку, даруючи частинку себе, своєї душі. Адже ти отримуєш набагато більше, ніж віддаєш.
Я EVS волонтер – і це чудово!

Наталія Цехместрук

4 2013 | Автор: bartek | Переглядів: 2187 | Коментарів (0)